До дня української мови

Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів.
·       За лексичним запасом найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11.
·       В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.
·       448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова «мед» і «страва». Це була перша згадка українських слів.
·       Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва «руська мова».
·       В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П».
·       Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «Ф».
·       В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
·       Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
·       Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово «вороги» – «вороженьки».

До Дня захисника України

День захисника України відзначають на церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці, яке здавна є одним із найулюбленіших українських свят. У Київську Русь свято Богородиці прийшло з Візантії, це сталося після запровадження християнства. За однією з версій, блаженний Андрій був удостоєний явлення Богородиці в Константинополі. На ту пору місто було оточене чужинцями. Вона з’явилася і вкрила людей своїм покровом. Невдовзі ворог відступив, і місто було врятоване від знищення. Відтоді Покрова асоціюється з заступництвом і захистом від ворога як видимого, так і невидимого.
Особливо шанували Богородицю-Покрову запорізькі козаки. Вони мали на Січі церкву в її честь, а також ікону «Козацька Покрова». На свято Покрови козаки проводили ради, обирали кошових, старшин, гетьмана.
Українська повстанська армія вважала Покрову опікункою українського війська, тому символічним днем створення УПА також вважається 14 жовтня.
День захисника України відзначають з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності і територіальної цілісності України, сприяння зміцненню патріотичного духу в суспільстві.
Як відомо, на 14 жовтня у православних припадає свято Покрови пресвятої Богородиці. У цю дату також відзначають День українського козацтва та річницю заснування УПА. 2017 року цього дня втретє відзначається День захисника України.

Фільми про УПА

Рекомендую для перегляду. Особливо вразив "Нескорений"
Фільми про УПА

Революція на граніті

Нинішній жовтень є для нас приводом ще раз згадати про унікальну здатність українського народу боротися за свої права. 27 років тому у Києві, на тодішній площі Жовтневої революції (нині – Майдан Незалежності), розпочалася акція протесту, організована українською молоддю, переважно студентами. Вони розбили на площі наметове містечко й оголосили політичне голодування. Акція отримала назву Революція (або Студентська революція) на граніті.
Її спричинили тривалі негативні настрої в суспільстві та критичне ставлення людей до тодішньої влади. Панування в СРСР (до якого Україна входила у статусі союзної республіки) Комуністичної партії, підпорядкування їй усіх сфер життя не відповідали потребам переважної більшості населення і були неспроможні змінити складну соціально-економічну ситуацію в СРСР, де існував великий дефіцит продуктів харчування та елементарних побутових речей. Найбільше нуртувала молодь, прагнучи до змін.
Окрім того, за результатами виборів до Верховної Ради УРСР, що відбулися у березні 1990 року, більшість у ВР утворили комуністи («група 239»), а демократи (Народна Рада) мали лише 126 мандатів. Після виборів їх громадянська активність помітно знизилась, натомість молодь вирішила активізувати свої дії.
Ідея проведення акції, основою якої мало стати студентське голодування, виникла влітку 1990 року в київському осередку Української студентської спілки. Її підхопили інші осередки УСС та «Студентське Братство Львівщини».
2 жовтня зранку кілька десятків студентів групами по двоє-троє стягнулись на площу Жовтневої революції (хтось прийшов прямо з поїзда, хтось – з університету) і оголосили про початок голодування, висловили свої вимоги. До студентів одразу прийшли представники міліції й попередили, що в разі встановлення намету їх «зметуть із площі». На сусідній вулиці Жовтневої революції (нині Інститутська) стояли десятки міліцейських автомобілів та автобусів. Студентам довелося пережити боротьбу нервів, і їм це вдалося, адже передбачалося, що, можливо, перший загін протестувальників заарештують, тому до нього входили лише психологічно загартовані активісти. Весь день вони просиділи на спальниках і матрацах, тримаючи в руках плакати, а рівно о 20-й годині на гранітних плитах протягом 2-3 хвилин були зведені намети. До кінця дня голодувати почали 108 студентів. Наступного дня їх стало 137, через декілька днів голодували вже 158 осіб із 24 міст України. До них приєдналася народна артистка України Неоніла Крюкова.
Головними вимогами студентів були: недопущення підписання нового союзного договору, перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі, повернення на територію УРСР солдат-українців, які служили на інших територіях, та прийняття рішення про військову службу громадян УРСР виключно в межах республіки, націоналізація майна Комуністичної партії України та Ленінського комуністичного союзу молоді, відставка тодішнього голови Ради міністрів УРСР Віталія Масола.
Голодуючих студентів активно підтримали депутати Народної Ради. 5 жовтня в наметовому містечку відбулася зустріч тодішнього Голови Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука з лідерами студентського голодування. Консенсусу досягти не вдалося, обидві сторони залишились невдоволеними, але важливим наслідком зустрічі стало її транслювання по телебаченню, завдяки чому люди в усій країні зрозуміли, що в Києві зібралися не екстремісти, як про це розповідала комуністична верхівка, а звичайні хлопці та дівчата, що виступають за довгоочікувані зміни.
Акція протесту набирала розголосу як в Україні, так і за її межами. 15 жовтня інформацію про події в Києві заслухав Конгрес США.
На підтримку студентів застрайкували всі ВНЗ, технікуми, ПТУ Києва та старші класи шкіл. Протестні акції пройшли в багатьох обласних центрах. Наметове містечко відвідав відомий український письменник Олесь Гончар (на знімку), який повністю підтримав вимоги студентів і оголосив про свій вихід із лав КПРС.
Разом з тим, Верховна Рада, де панувала комуністична більшість, відмовилася включити до порядку денного обговорення вимог, висунутих студентами.
У відповідь мітингувальники, за підтримки демократично налаштованих народних депутатів, заблокували Держтелерадіо. Скориставшись технічною паузою, вийшли в прямий ефір та закликали однодумців до всеукраїнського страйку. Наступного дня до акції протесту були готові долучитися не тільки навчальні заклади, а фабрики й заводи.
15 жовтня стотисячна колона маніфестантів, прорвавши шеренгу міліції, прийшла до Верховної Ради. Частина студентів розпочали сидяче блокування сходів парламенту. Керівництво ВР змушене було відновити переговори.
Увечері того ж дня студенти мирно захопили червоний (головний) корпус Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Розуміючи, що народний протест стрімко поширюється, влада, нарешті, капітулювала.
17 жовтня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року». Вимоги студентів було виконано. А 23 жовтня парламент проголосував за відставку голови Ради міністрів Віталія Масола. Так студентська молодь довела, що може впливати на владу й відстоювати національні інтереси.
Революція на граніті, що відбулася у жовтні 1990 року, стала одним з перших кроків до здобуття Україною незалежності у 1991-му році. Організована силами студентства, вона не мала на той час аналогів у всій Європі, тому що «оксамитові революції» у Східній Європі в 1989 році проводили більш зрілі політики.
Студентська революція на граніті стала першим українським Майданом – успішним ненасильницьким політичним протестом проти чинної комуністичної влади в УРСР, який дав поштовх до демократизації всього українського суспільства. Акції громадянської непокори, що охопили Україну в жовтні 1990 року, заклали традиції демократичних форм протесту. Їх продовженням стали Помаранчева революція та Революція Гідності. Саме студентська революція стала переломним моментом в утвердженні незалежності України, а молоде покоління вже на початку 1990-х років засвідчило своє бажання і відстояло право жити у вільній демократичній державі. Юнацький ентузіазм, помножений на чітку та продуману організацію акцій, продемонстрував відчутний політичний потенціал українського молодіжного руху, який змусив рахуватися з собою і тодішніх компартійних можновладців, і досвідчених діячів опозиції.
Проте тогочасні політики не використали шансу здійснити комплексні політичні, соціальні та економічні реформи й піти шляхом країн Центральної та Східної Європи. Нерішучість лідерів національно-демократичного спрямування дорого обійшлася Україні. Тож молодь знову мусила виходити на Майдан Незалежності з новими протестами у 2004-му і 2013-му роках. І серед них була більшість із тих, хто брав участь у Революції на граніті. Учасники трьох майданівських революцій сьогодні знову борються за незалежність України. І знову вірять, що цього разу політики виправдають сподівання патріотичної молоді.

Вранці 2 жовтня невеликі групи молоді почали сходитися в центр Києва на площу Жовтневої революції. Вони встановили намети та оголосили про початок голодування. Головні вимоги мітингувальників полягали у наступному: недопущення підписання нового союзного договору, проведення нових виборів до верховної ради, націоналізація майна компартії України та відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.
Акції протесту тривали до 17-го жовтня. За цей час до молоді приєдналися десятки тисяч киян.
На підтримку студентів застрайкували і всі вищі навчальні заклади Києва, також технікуми, ПТУ і старші класи шкіл. Мітингувальники перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету імені Шевченка.
Серед учасників акцій протесту були молоді Андрій Винничук, Олесь Доній, Оксана Забужко, Маркіян Іващишин, Олександр Ірванець, В'ячеслав Кириленко, Вахтанг Кіпіані, Соломія Павличко, Анжеліка Рудницька, Олег Тягнибок та інші.
Влада, зваживши на чисельність акцій протесту та резонанс, виконала практично всі вимоги мітингарів. Революція на граніті стала однією з безпосередніх причин, завдяки яким Україна здобула незалежність.

https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy

2 жовтня 1990-го року почалася революція на граніті – протести молоді та студентів у Києві з вимогою недопущення реставрації СРСР.

Вранці 2 жовтня невеликі групи молоді почали сходитися в центр Києва на площу Жовтневої революції. Вони встановили намети та оголосили про початок голодування. Головні вимоги мітингувальників полягали у наступному: недопущення підписання нового союзного договору, проведення нових виборів до верховної ради, націоналізація майна компартії України та відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.
Акції протесту тривали до 17-го жовтня. За цей час до молоді приєдналися десятки тисяч киян.
На підтримку студентів застрайкували і всі вищі навчальні заклади Києва, також технікуми, ПТУ і старші класи шкіл. Мітингувальники перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету імені Шевченка.
Серед учасників акцій протесту були молоді Андрій Винничук, Олесь Доній, Оксана Забужко, Маркіян Іващишин, Олександр Ірванець, В'ячеслав Кириленко, Вахтанг Кіпіані, Соломія Павличко, Анжеліка Рудницька, Олег Тягнибок та інші.
Влада, зваживши на чисельність акцій протесту та резонанс, виконала практично всі вимоги мітингарів. Революція на граніті стала однією з безпосередніх причин, завдяки яким Україна здобула незалежність. 

https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy

2 жовтня 1990-го року почалася революція на граніті – протести молоді та студентів у Києві з вимогою недопущення реставрації СРСР.

Вранці 2 жовтня невеликі групи молоді почали сходитися в центр Києва на площу Жовтневої революції. Вони встановили намети та оголосили про початок голодування. Головні вимоги мітингувальників полягали у наступному: недопущення підписання нового союзного договору, проведення нових виборів до верховної ради, націоналізація майна компартії України та відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола.
Акції протесту тривали до 17-го жовтня. За цей час до молоді приєдналися десятки тисяч киян.
На підтримку студентів застрайкували і всі вищі навчальні заклади Києва, також технікуми, ПТУ і старші класи шкіл. Мітингувальники перекрили рух транспорту, оточили Верховну Раду, захопили корпуси Університету імені Шевченка.
Серед учасників акцій протесту були молоді Андрій Винничук, Олесь Доній, Оксана Забужко, Маркіян Іващишин, Олександр Ірванець, В'ячеслав Кириленко, Вахтанг Кіпіані, Соломія Павличко, Анжеліка Рудницька, Олег Тягнибок та інші.
Влада, зваживши на чисельність акцій протесту та резонанс, виконала практично всі вимоги мітингарів. Революція на граніті стала однією з безпосередніх причин, завдяки яким Україна здобула незалежність. 

https://24tv.ua/ukrayina_tag1119?utm_source=seocopy

До Дня партизанської слави

22 вересня 2001 року, в день 60-ї річниці з початку підпільно-партизанського руху в Україні в роки Великої Вітчизняної війни, у нашій країні вперше відзначався День партизанської слави, встановлений Указом Президента України № 1020/2001 від 30.10.2001.
Свято партизанської слави встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам'яті...».
Про це сказано в Указі Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року N1020/2001.
Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

 Перші загони партизанів з’явились в Україні восени 1941 року під Черніговом та Сумами під керівництвом Миколи Попудренка (на фото 1) та Сидора Ковпака.
Як відомо, організація руху опору в Україні проти німецьких окупантів та їх союзників у 1941—1942 роках була пов’язана з величезними труднощами. Офіційна концепція війни «малою кров’ю на ворожій території», що панувала напередодні війни, не передбачала дій партизанських загонів.
До літа 1942 року на території України продовжувало діяти лише близько десятої частини створених владою підпільних груп, або лише дві тисячі осіб. В кінці 1941 року нетривалий час діяв загін в околицях Нікополя й Кривого Рогу (500 осіб), що мав завдання знищити не пошкоджені шахти, але окупанти цей загін швидко ліквідували. Така сама доля спіткала й загін, що діяв взимку 1941—1942 років біля Павлограда і на східній Дніпропетровщині (близько 400 осіб). Довше діяли партизани в Криму.
Партизанський рух в Україні набув масовості з кінця 1942 року. Такий активний спротив окупаційному режиму з боку мирного населення виник внаслідок нещадного терору, масових вбивств, геноциду єврейського населення, вивезення молоді до Німеччини на примусові роботи.
У 1943 році партизани контролювали лісні райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 року рух радянських партизанів в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 року в Україні було 13300 партизанів (у 7 з’єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 року — вже 43500 партизанів. На початок 1944 року їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизанів в СРСР).
У травні-жовтні 1943 року загін Сидора Ковпака здійснив відомий рейд з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро.
У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизанів: М. Наумова (на півдні Україні), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь). Партизанським формуванням розвідувального типу був загін Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 роках і виконав ряд терористичних актів проти окупантів, зокрема, убивство розвідником Миколою Кузнецовим у Львові віце-губернатора Бауера.
У Миколаєві підпільна антифашистська група «Миколаївський центр» під керівництвом Віктора Лягіна здійснила ряд великих диверсій, які заподіяли німецьким окупантам великої шкоди в живій силі і техніці (знищила аеродром, нафтобазу, склади, обладнання заводів, морські судна), добувала і передавала в Центр цінну розвідувальну інформацію про супротивника.
Після визволення України від фашистів та їх союзників партизани вели бої спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу (частина на Словаччину), де відзначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори. Український партизанський штаб проіснував до 1 червня 1945 року; в кінці війни він керував радянськими партизанами у Польщі і Словаччині.
Окрему групу радянських партизанів в Україні становили невеликі загони та комсомольські підпільні групи, що виникали стихійно: «Молода Гвардія» на Донбасі, підпілля у Вінниці, загін капітана Кудрі у районі Диканьківських лісів та уздовж Ворскли. Майже 30 тисяч учасників руху опору загинуло або потрапило в табори смерті.
Дії партизанських загонів та підпільних організацій у роки Великої Вітчизняної війни нанесли непоправні збитки живій силі, інфраструктурі та техніці противника, здійснили неоціненний внесок у наближення Великої Перемоги над фашистами та їх союзниками.
Ще з радянських часів подвиг партизан-підпільників увічнюють у багатьох населених пунктах України пам'ятники, історичні музеї, музеї партизанської слави. Є такий музей і в нашому місті.

Зі святом

 Шановні колеги, учні та їх батьки. Щиро вітаю Вас з початком нового навчального року. Успіхів та наснаги!!

Методичні рекомендації

Історія

         У 2017/2018 навчальному році   чинними будуть оновлені  програми для учнів  5 – 9 класів: «Історія України. Всесвітня історія. 5–9 класи», затверджені Наказом Міністерства освіти і науки України від 07.06.2017 р. № 804; для учнів 10-11 класів:   програми, затверджені наказом Міністерства від 14.07.2016 р. № 826.

Загальноосвітні навчальні заклади  можуть також обрати для пілотування програму інтегрованого курсу «Історія: Україна і світ. 10–11 класи».

Програми розміщено на сайті Міністерства освіти і науки України за посиланнями: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programi-5-9-klas-2017.html; http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programy.html

У 2017 р. програми для 5–9 класів були оновлені з урахуванням положень Концепції реалізації державної політики у сфері реформування загальної середньої освіти «Нова українська школа» (2016 р.) і результатів громадського обговорення на сайті EdEra. Метою оновлення було запропонувати стратегію прогресу в навчанні через формування предметних умінь і визначених Концепцією ключових компетентностей. Для цього програми перебудовано на основі результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів як сукупності знаннєвого, смислового і діяльнісного компонентів. Зміст історичної освіти в оновлених програмах виступає не як самоціль, а як інструмент для досягнення результатів, що забезпечують формування життєво важливих навичок.

Оновлене формулювання мети загальної історичної освіти і компетентнісний потенціал предмета викладено в пояснювальній записці до програм. При організації навчальної діяльності вчитель має дбати насамперед про розвиток історичного мислення учнів. Вимоги щодо знання фактологічного матеріалу (дат, імен, подій, термінів) підпорядковано формуванню низки життєво важливих компетенцій. Вилучено обов’язкові теми практичних занять, які обмежували самостійність учителя в доборі джерельного матеріалу, методів і прийомів навчання. Натомість запропоновано орієнтовну тематику практичних і творчих робіт із зазначенням, що вони є невід’ємною частиною навчання історії в сучасній школі і можуть відбуватися в різних формах, зокрема практичних (лабораторно-практичних) занять.

Напрям для оновлення програм задавали інтегровані надпредметні змістові лінії «Екологічна безпека та сталий розвиток», «Громадянська відповідальність», «Здоров’я і безпека», «Підприємливість та фінансова грамотність». Ці змістові лінії відображають провідні соціально й особистісно значущі ідеї, що послідовно розкриваються у процесі навчання і виховання учнів; інтегровані змістові лінії співвідносяться з ключовими компетентностями, опанування яких забезпечує формування ціннісних і світоглядних орієнтацій учня, що визначають його поведінку в життєвих ситуаціях.

Програми передбачають реалізацію й міжпредметних змістових ліній. Змістова лінія «Культурна самосвідомість» спрямована на розвиток школяра як особистості, яка розуміє роль культури у формуванні мислення, усвідомлює зміни різних культур упродовж історії, має уявлення про різноманіття культур та їх особливості, цінує свою культуру і культурну багатоманітність світу. Під час вивчення питань, що належать до змістової лінії «Інформаційне середовище», головною метою є зростання учня як людини, яка сприймає і розуміє навколишнє інформаційне середовище, здатна його критично аналізувати, а також діяти в ньому відповідно до своїх цілей і усталеної в суспільстві комунікативної етики. Змістова лінія «Цінності й моральність» спрямована на формування учня як морально повноцінної людини, яка знає загальновизнані правила поведінки, дотримується їх у школі і поза школою, не байдужа до нехтування ними і за потреби реагує на це відповідно до можливостей.

Ефективній реалізації міжпредметних змістових ліній сприятимуть внесені у програми відомості про можливі в межах кожної теми міжпредметні зв’язки. Навчання по змістових лініях реалізується через актуалізацію відповідних знаннєвих, діяльнісних і оцінно-ціннісних компонентів, творчу роботу при міжпредметній і внутрішньопредметній інтеграції, позакласну роботу й роботу гуртків за інтересами, участь у загальнонаціональних учнівських конкурсах.

Концепція реформування середньої освіти й оновлені навчальні програми орієнтують учасників освітнього процесу на результат. У зв’язку з цим учителеві надано широкі можливості самостійно планувати навчальну роботу з учнями як за змістом, так і за видами. Орієнтуючись на результати навчально-пізнавальної діяльності (що акцентують на зв’язку знаннєвого, смислового і діяльнісного компонентів), учитель має самостійно розподілити навчальний час за розділами програм. При тому потрібно подбати про збереження повноти завдань розділу, визначених як очікувані результати навчання.

Перелік історичних сюжетів у змісті кожного розділу програми не розділено на окремі заняття. Тому формулювання тематики уроків у межах розділів є також компетенцією вчителя. Формулюючи назву теми і перелік питань до кожного заняття, учителеві слід враховувати наявні в школі умови організації навчального процесу, пізнавальні інтереси й можливості учнів класу, а також власне бачення змісту розділу та підходів до його викладання.

Обов’язковою складовою кожного розділу програми є практичні роботи. Вони можуть бути як окремими вправами на частині уроку, так і спеціальними лабораторно-практичними заняттями. Учитель самостійно визначає форму, зміст і тривалість практичних робіт, орієнтуючись на визначені в розділах програми результати навчально-пізнавальної діяльності та подані до кожного з них орієнтовні завдання. Запропоновані в програмі завдання для практичних і творчих робіт (а в деяких випадках – ще й рекомендований перелік історичних подій, об’єктів і джерел для організації навчальної роботи) не обмежують право вчителя на вибір чи залучення інших джерел і пізнавальних завдань, диференціацію завдань за рівнем складності, виконання учнями практичних робіт не лише в класі, а й удома (з презентацією результатів на занятті).

Для підвищення ефективності навчання (зокрема доцільного розподілу навчального часу) рекомендуємо синхронізувати вивчення історії України та всесвітньої історії. В оновлених програмах для 7–9 класів рекомендовану послідовність роботи над проблематикою історії України та всесвітньої історії за розділами наведено в таблиці наприкінці пояснювальної записки, а також у записках перед програмою для кожного конкретного класу. У програмах для 10–11 класів учитель може визначити послідовність такої роботи самостійно. Синхронізація вивчення історії України і всесвітньої історії – один зі способів забезпечити баланс між обсягом навчальних цілей у їх часовому вимірі та обсягом виділеного на вивчення цих предметів навчального часу.

У змістовому плані програми для 7–9 класів суттєво «розвантажено». Відібрано відповідні до віку учнів навчальні досягнення, частину з них сформульовано заново, декілька тем об’єднано. Відтак учні зможуть здобути знання (базові відомості), розуміння (ключові ідеї/поняття) і вміння (тобто дії, що забезпечують систематизацію, застосування й поглиблення знань і розумінь) на основі опрацювання менших обсягів інформації. Зміст програми інтегрованого курсу для 6 класу переформатовано на основі цивілізаційного підходу до розуміння історії стародавнього світу, що дало змогу інтегрувати навчальний матеріал навколо поняття європейської цивілізації, формування якої розгорталося й на теренах України.

Програма «Вступ до історії» для учнів 5 класу створена так, щоб найкраще врахувати призначення пропедевтичного навчання: підготувати школярів до сприйняття історії як важливої складової інтелектуального життя сучасного суспільства. Головні завдання цього курсу: а) формування уявлень і початкових знань учнів про історію як галузь людських знань, як науку, що має свій предмет вивчення і свої методи дослідження; б) розвиток у школярів інтересу до предмета та мотивації до його вивчення; в) формування первинних уявлень про структуру і зміст історії України. «Вступ до історії» укладено так, аби в навчальній роботі вчитель міг надалі використовувати наявні підручники і водночас мав можливість залучати інформацію з інших джерел. Учителеві надано широкі можливості для самостійного наповнення навчальної роботи змістом відповідно до національного і локального вимірів, для вибору форм і методів роботи. За потреби він може навіть змінити порядок розділів програми, використовувати як пряму, так і зворотну хронологію, планувати вивчення інших (не тільки визначених у програмі) історичних осіб, подій, пам’яток з акцентом на історії України.

У зв’язку з внесеними в навчальні програми змінами наголошуємо, що вчитель здійснює календарне і поурочне планування в довільній формі (у друкованому або електронному вигляді). Він самостійно визначає формат, обсяг, структуру, зміст і оформлення календарних планів і поурочних планів-конспектів. Академічна свобода вчителя так само передбачає вільний вибір форм організації навчально-виховного процесу, способів навчальної взаємодії, методів, прийомів і засобів реалізації змісту освіти.

Учитель може дотримуватися пропонованої програмами стратегії навчання історії або вибудувати власний алгоритм роботи з учнями конкретного класу, зокрема, акцентувати на певних навчальних цілях, змістових елементах, змінити послідовність вивчення матеріалу в межах розділів, додати матеріал з історії рідного краю, доповнити тематику практичних і творчих робіт тощо. Ці зміни вчитель повинен відобразити в робочій програмі, яку може укласти за зразком програм, що затверджені Міністерством. Перепланування допустиме за умови збереження вчителем орієнтації на вимоги чинних програм щодо очікуваних результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів. Створена вчителем робоча програма набуває чинності після розгляду педагогічною радою і затвердженням керівником навчального закладу.

У 2017/2018 навчальному році загальноосвітні навчальні заклади можуть долучитися до пілотування в десятих класах інтегрованого курсу «Історія: Україна і світ». Для цього потрібні згода учнів та їхніх батьків, відповідне рішення педагогічної ради навчального закладу, а також затвердження навчального плану школи (якщо це передбачено) відповідним органом управління освітою.

Викладання у шкільних навчальних курсах з історії проблематики геноцидів, вчинених у ХХ столітті сталінським і гітлерівським режимами – Голодомору 1932 – 1933 рр.,  Голокосту, Депортації кримськотатарського народу – має проводитись з перспективи  виховання в учнів/учениць поваги до людських цінностей та формування ключових освітніх компетентностей – передусім соціальної та громадянської, ініціативності.

Ураховуючи наближення 85-х роковин Голодомору 1932 – 1933 рр. – геноциду українського народу, особливу увагу слід приділити набуттю учнями/ученицями конкретно-історичних знань та осмисленню

обставин виникнення, перебігу та наслідків сталінської політики творення голоду. При цьому історія трагедії  українського народу має вписуватися в ширший історичний та порівняльний аспекти. Важливим є також поєднання класних та позакласних заходів для активізації потенціалу педагогіки партнерства, поєднання зусиль вчителів-батьків-дітей для кращого осмислення й передачі пам’яті про голод-геноцид з погляду виховання усвідомлення цінності власної держави, демократичних свобод, а також соціальної активності та відповідальності.

У поточному навчальному  році загальноосвітні навчальні заклади можуть обрати для пілотування програму курсу за вибором для учнів 10 класу «Голодомор 1932 – 1933 років в Україні: історія, уроки на майбутнє», схвалену Міністерством. Навчальні заклади у 2017/2018 р. також можуть долучитися до Всеукраїнського конкурсу учнівських робіт імені Лідії Коваленко і Володимира Маняка, що буде проведено Українським науково-дослідним та освітнім центром вивчення Голодомору (HREC in Ukraine) у співпраці з Міністерством освіти і  науки України, за підтримки Науково-освітнього консорціуму вивчення Голодомору (HREC) при Канадському інституті українських студій Альбертського університету.

Правознавство

У цьому начальному році чинними є такі програми: для 9-го класу «Навчальна програма з основ правознавства», для 10-го класу – «Правознавство» (рівень стандарту) ( 35 год.); для 10-11-х профільних класів – «Правознавство»  (профільний рівень) (105 год.) зі змінами, внесеними в 2016 році. Програми названих предметів інваріантної частини навчальних планів розміщені на офіційному сайті Міністерства освіти і науки України www.mon.gov.ua, видані окремими брошурами та опубліковані у фахових виданнях.

Програма  курсу з правознавства спрямована на отримання знань, навичок, ставлень і ціннісних орієнтацій, необхідних людині для ефективного соціального функціонування, реалізації її життєвих цілей і завдань, забезпечення умов для формування елементів правової культури, правових орієнтирів та правомірної поведінки учнів.

У процесі вивчення курсу важливим є оволодіння учнями практично значущими для них знаннями та розуміннями, застосування найважливіших понять і термінів, розвиток у школярів/школярок навичок діяти у різноманітних життєвих ситуаціях, уміння аналізувати з правової точки зору явища та ситуації суспільного і повсякденного життя, використовувати правові знання та навички для реалізації та захисту своїх прав та формування активної громадянської позиції.

Під час вивчення правознавства особливу увагу варто приділити правам людини як наскрізному компоненту усіх навчальних дисциплін.

Відповідно до Керівних принципів освіти в галузі прав людини для систем середньої школи[1], розроблених Бюро демократичних інститутів і прав людини Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ БДІПЛ) основні компетенції в галузі прав людини для учнів середніх шкіл включають такі основні елементи:

знання і розуміння (філософія прав людини, принципи прав людини і прав дитини, міжнародні стандарти, дотримання прав людини);

ставлення і цінності (повага до себе та інших, критичне мислення, толерантність тощо);

навички та поведінка (відстоювання прав людини тощо).

Під час викладання правознавства варто також звернути увагу на рекомендації Координатора проектів ОБСЄ в Украйні щодо запровадження підходу, заснованого на правах людини, до загальної середньої освіти в Україні (соціогуманітарний цикл). У результаті посилення освітнього компоненту з прав людини, засвоєння учнями/ученицями знань і розуміння принципів прав людини надасть можливість користуватися своїми правами і реалізовувати їх, а також поважати і відстоювати права інших.

Найефективнішим методом у засвоєнні принципів та норм права, прав людини є пояснювально-ілюстративний (учитель/учителька надає інформацію за допомогою різноманітних дидактичних засобів, а учні/учениці сприймають, осмислюють та запам'ятовують). Для опанування уміннями та навичками найпридатнішим є репродуктивний метод, який полягає у виконанні вправ на повторення знань або дій у стандартних повторюваних умовах.

Досвід творчої діяльності можна набути внаслідок застосування проблемних методів навчання (проблемний виклад, частково-пошуковий, дослідницький), що передбачають розв'язування проблемних правових задач від максимальної участі учителя/учительки до мінімальної. Розв'язування правових проблемних задач має на меті узгодження різноманітних прав суб'єктів взаємодії та вибудовування ієрархії їхньої важливості тощо. Засвоєння цінностей відбувається внаслідок осмислення (рефлексії) розв'язків проблемних задач, тобто для прищеплення цінностей також використовуються проблемні методи навчання.

Таким чином, процес навчання правознавства повинен бути спрямований на ознайомлення учнів/учениць із принципами та нормами права; виконання вправ на застосування принципів та норм права у стандартних ситуаціях (тактичне навчання); згодом розв'язування правових проблемних задач (стратегічне навчання – конструювання методів вирішення проблем); завершуватися навчання повинно  рефлексією розв'язків, тобто прищепленням цінностей шляхом засвоєння уроків із розв'язування проблемних задач (усвідомлення важливості тих чи тих ідей).

Окремою структурною складовою програм є практичні заняття (уроки), які включені до програм упродовж вивчення певного правознавчого змісту. Кожне практичне заняття є тематичним і має певне змістове наповнення відповідно до контексту конкретної теми. Програма передбачає також уроки-узагальнення до розділів курсу та підсумкові уроки до курсу. На цих уроках учні/учениці за допомогою вчителя/вчительки мають можливість систематизувати та узагальнити вивчене, відрефлексувати процес навчання, реалізувати міжпредметні зв’язки.

Ураховуючи важливість прав людини як наскрізного компонента усього освітнього процесу, особливу увагу потрібно приділити ознайомленню учнів/учениць із Міжнародним біллем прав людини, що складається із Загальної декларації прав людини (1948), Міжнародного пакта про громадянські і політичні права (1966) і Міжнародного пакта про соціальні, економічні і культурні права (1966). Також важливо передбачити практичні заняття щодо застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950) та обов’язковості практики Європейського суду з прав людини в Україні. Окремо варто ознайомити учнів/учениць із Конвенцією ООН про права дитини (1989)

Практичні заняття за методикою проведення можуть бути різноманітними: неімітаційні (дискусії, екскурсії, виїзні заняття), імітаційні неігрові (аналіз конкретних ситуацій або  документації), імітаційні ділові, рольові ігри, ігрове проектування тощо.

Одним із різновидів практичної роботи є дослідні практичні роботи. Приміром, складання позову  про відшкодування моральної шкоди, складання позову про стягнення аліментів, складання шлюбного договору тощо.

Використання на уроках практичних завдань передбачає не тільки підвищення рівня знань учнів за рахунок активізації їхньої навчально-пізнавальної діяльності, а й сприяє розвитку їхніх творчих здібностей та формуванню практичних компетенцій.

Серед навчальних ресурсів для проведення практичних завдань, зокрема з акцентом на права людини, варто використовувати напрацювання міжнародних організацій, таких як ООН, Рада Європи та ОБСЄ, які містяться у відкритому електронному доступі у мережі Інтернет.

Також слід пам’ятати про законодавчі зміни, що стосуються конституційно-правового та галузевого регулювання суспільних відносин. За період 2016-2017 н.р. Верховною Радою України було прийнято низку законів, які повинні бути враховані при викладанні правознавства: „Про внесення зміни до статті 42 Кодексу законів про працю України щодо захисту трудових прав працівників” від 06.04.2017 № 2005-VIII, „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків” від 05.04.2017 № 1999-VIII, „Про внесення змін до деяких законів України щодо статусу старости села, селища” від 09.02.2017 №1848-VIII, „Про Вищу раду правосуддя” від 21.12.2016 № 1798-VIII, „Про споживче кредитування” від 15.11.2016 № 1734-VIII.

Варіативні курси правознавчого й громадянознавчого змісту в основній школі виконують роль пропедевтичних курсів та курсів до профільної підготовки учнів. Це «Живи за правилами» (7–8 кл.); «Вчимося бути громадянами» (8 клас); «Ми – громадяни України» (9 клас).

Варіативні курси правознавчого й громадянознавчого змісту в основній школі виконують роль пропедевтичних курсів та курсів допрофільної підготовки учнів. Це «Живи за правилами» (7–8 кл.); «Вчимося бути громадянами» (8 клас); «Ми – громадяни України» (9 клас).

В умовах російської агресії украй актуальним є вивчення курсу за вибором "Досліджуючи гуманітарне право", який містить основні положення Міжнародного гуманітарного права. Курс  сприяє формуванню в учнів власного ставлення до норм МГП, отриманню ними знань про найбільш поширені способи захисту себе і своїх близьких в неординарних життєвих ситуаціях, пов'язаних з ризиком; розвитку вмінь учнів регулювати власну поведінку в повсякденному житті; вчить визначати межі порушень МГП, формувати вміння оцінювати ситуації насильства з гуманітарної точки зору;  попереджувати ескалацію насильства. Школярі мають розуміти причини появи біженців, складнощі їхнього життя тощо.

---

Готуємось до нового навчального року

Календарно-тематичне планування за новою програмою

Пам*ятай...

Ніколи знову

Україна у Другій світовій: факти для нащадків

У період, коли російські ЗМІ активно намагаються зобразити українців активними прихильниками та колабораціоністами фашизму та нацизму, користувач Живого Журналу forko у своєму дописі наводить дані, які засвідчують зовсім протилежне.

1. Для українців війна розпочалась в березні 1938р., коли внаслідок Мюнхенської змови, дружні Німеччині угорські війська збройно захопили новопроголошену Карпатську Україну, що перед тим була в складі Чехо-Словаччини. В боях було втрачено 430 убитими та більше 400 пораненими бійців Карпатської України. Сукупні ж втрати січовиків, за різними даним, склали від 2 до 6,5 тисяч чоловік. Це пояснюється тим, що більшість з них загинула не в зіткненнях з регулярними угорськими частинами, а в результаті зачисток і розстрілів полонених. Угорське населення почало полювати за групами січовиків і вбивати їх на місці без суду і слідства. Січовиків, які були передані полякам, теж розстрілювали на місці.

2. У вересневій кампанії 1939 р. вже 112 тис українців вступили у двобій з Вермахтом у складі Війська Польського, 7 834 жовнірів української національності загинули у боях з Вермахтом під польськими прапорами, а 16 тис отримали поранення у вересневій кампанії.

3. В Україні Червона армія широко практикувала так званий "достроковий" призов юнаків 16 – 17 років, яких без підготовки та часто погано озброєних відразу кидали в бій, в результаті чого вони масово гинули.

4. Загалом у Другій світовій війні загинув кожен п'ятий українець. Серед військовослужбовців призову на літо 1941 року уціліли тільки 3% з загальної кількості.

5.Загальні демографічні втрати України - включно з убитими, жертвами концтаборів, депортованими та евакуйованими - становлять не менше 14 млн. чоловік. З 41,7 мільйона людей, які мешкали до війни в УРСР, на 1945 рік залишилося тільки 27,4 мільйони чоловік.

6.Під час евакуації з України на Схід було забрано близько тисячі найкращих промислових підприємств України, які після війни не повернули в рідні міста. Підприємства, за створення яких український народ заплатив власною кров’ю (в буквальному розумінні цього слова), упродовж 1930-х рр. стали основою створення військово-промислового комплексу в східній частині СРСР у повоєнні роки.

7.В 1941 р. радянська влада при відступі залишала "випалену землю". При евакуації в Запоріжжі висадила в повітря Дніпрогес. Про це не знало ні цивільне населення, ні навіть поблизу розташовані військові частини, значна частина яких була потоплена водяним валом Дніпрогесу.

В Дніпропетровську було підірвано хлібокомбінат разом із робітниками. В Одесі, при відступі Червоної армії, затопили приморські квартали разом з жителями, а поранених червоноармійців скинули в море разом із санітарними машинами. З Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, щоб їх спалити в закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. Таких прикладів багато. І все це робили не нацисти, а комуністи при відступі.

8.Кореспондент газети "Saturday Evening Post", відвідавши в 1945 p. Україну, з жахом написав: "Те, що дехто намагається зобразити як "російську славу", було, насамперед, українською війною. Жодна європейська країна не постраждала більше від глибоких ран, нанесених своїм містам, своїй промисловості, сільському господарству, людській силі".

9. Друга світова війна повністю змінила етнічне обличчя українського суспільства.
З України "зникли" такі впливові раніше національні меншини, як німці (які виїхали на Схід СРСР в 1941, 1944 і 1945 pp.), кримські татари, що впродовж віків були важливим фактором історії причорноморського регіону, в 1944 році вони були депортовані з Криму в Середню Азію, із майже 3 млн. українських євреїв війну пережили 800 тис. осіб (згодом 140 тис. з них виїхало до Польщі), із 2,5 млн. поляків до 1950 р. залишилося менше 400 тис. Натомість, кількість росіян із довоєнних 4 млн. зросла за перше повоєнне десятиліття до 7 млн. осіб.

10. Українці воювали проти Німеччини і в складі інших армій та військових частин, зокрема, багато з них служило в американській й канадській армії (в останній їх нараховувалося 40 тис.). Вони воювали і в французькому Русі опору.

Тисячі українців служило у польській армії генерала Владислава Андерса і приймали участь у військових діях на британській стороні у Єгипті, Лівії й Італії.

Також західні українці становили 2% складу польської дивізії ім. Тадеуша Костюшки та 70% чехословацької бригади генерала Людвіга Свободи.

Бій за гору Маківка

4 травня 1915р. — закінчився бій за гору Маківка. Внаслідок величезних втрат російські війська не змогли продовжити наступ

Травневі свята

День в історії

28 квітня 1947 року, Польща. О 4-тій годині ранку почалася операція Вісла - примусова депортація українців з етнічних земель у Польщі.

Операцію проводили польські, радянські та чехословацькі підрозділи. Мета — повністю придушити будь-які національно-визвольні рухи українців на території трьох держав, ліквідувати Українську повстанську армію та розпорошити українську національну меншину в Польщі.

Операцію з депортації українців розробили взимку 1947 року, формальним приводом для початку "Вісли" стала ліквідація загонами УПА одного з міністрів оборони Польщі. 28 квітня 6 польських дивізій, численні відділи служб безпеки оточили території, на яких проживало українське населення — Лемківщину, Надсяння, Підляшшя та Холмщину. В той самий час відділи НКВС та підрозділи чехословацької армії заблокували східні і південні кордони Польщі.

Акція з депортації перетворилася на геноцид. Українців, які не бажали залишати батьківські землі, поляки по-звірячому вбивали. Незгідних запроторювали у концтабори, членів УПА розстрілювали на місці. До масових страт українців долучилося і місцеве населення — поляки вбивали та палили хати своїх сусідів-українців.

Жертвами польсько-радянського терору стали тисячі українців, сотні тисяч втратили свої домівки. Проти свавілля виступила УПА, загони якої оперативно перейшли кордон з Польщею та вступили у бій з підрозділами польської армії. Проте хоробрі, але малочисельні повстанці не змогли зупинити репресивного апарату, і операція "Вісла" тривала до свого завершення у жовтні 1947 року.

Таємний Чорнобиль

 

Таємничий Чорнобиль: цікаві факти про зону відчуження У Чорнобильській катастрофі 1986 було щось, що донині тримає навколо зони відчуження атмосферу таємниці. Принаймні так вважають прості обивателі. І причиною тому стала, скоріше, не зустріч з парочкою-другий зомбі біля колючого дроту, а бурхлива фантазія письменників-фантастів. Так що ж являє собою Чорнобиль? Цікаві факти про це місто-примару та інших населених пунктах, що потрапили в відгороджену від світу зону, ми й розглянемо.

Масштаб катастрофи 

Почнемо ми вивчати цікаві факти про Чорнобиль з моменту самої катастрофи. Оцінка масштабів Чорнобильської катастрофи оцінюється в тому числі і за кількістю вивільнився радіоактивного матеріалу. Щоб уявити наслідки аварії, кількість викинутого радіоактивного матеріалу порівнюють з першим застосуванням ядерної зброї. Так, ми знаємо, що на японське місто Хіросіма в 1945 році була скинута атомна бомба. Аварія на ЧАЕС вивільнила в 500 разів більше руйнівною маси. Кількість радіоактивних матеріалів становив 50 мільйонів кюрі. 

Жертви аварії 

Першими жертвами радіації стали пожежники, яких вирушили без спеціального захисту гасити пожежу в четвертому реакторі. Оскільки станція працювала в момент аварії, там знаходилося багато людей. 134 з них отримали променеву хворобу, перебуваючи на роботі в перший час після викиду. Близько 30 осіб померли від променевої хвороби вже протягом першого місяця. На ліквідацію наслідків аварії було покликане 600 тисяч чоловік. Багато з них отримали більшу або меншу дозу опромінення.

Крім ліквідаторів, постраждало дуже багато жителів країн, території яких найближче знаходяться до нинішньої зоні відчуження. Всього в Україні, Білорусі та Росії (тоді єдиному СРСР) піддалися опроміненню понад 8,4 мільйона жителів. Такий розмах наслідків, які спричинила катастрофа. З тих пір став містом-примарою Чорнобиль. Цікаві факти, про які ми поговоримо далі, вражають.

Шляхи поширення радіації 

 Хоч ЧАЕС знаходиться на території України, більша частина постраждалих в Білорусі. Це було обумовлено напрямком вітру в момент катастрофи. Сільськогосподарські угіддя Білорусі виявилися непридатними для обробітку. Країні довелося від них відмовитися, що призвело до серйозного збитку в економіці. Які ще цікаві факти про Чорнобиль і всій зоні відчуження відомі людству? Законсервована небезпека Під чорнобильським саркофагом (укриття над четвертим енергоблоком АЕС) законсервовано понад 95% радіоактивного матеріалу. Враховуючи, що широкомасштабні наслідки аварії обумовлені поширенням незначної частини небезпечних речовин, важливість саркофага надмірна. Будівництво нового укриття вже ведеться. На нього виділено мільярди доларів. Сучасна конструкція буде споруджена над четвертим реактором і старим укриттям вже в найближчий рік. 

Природа Чорнобиля 

Для тих, хто не знає, що являє собою Чорнобиль (зона відчуження), цікаві факти і, можливо, відкриття будуть в новинку.В уяві деяких людей опромінена радіацією природа Чорнобильської зони мертва і незаселена. Однак це не так. Рослинність почала відвойовувати свої законні території дуже скоро. Природа буяє фарбами і зеленню влітку, спить, як і належить, у зимовий сезон. Таке доповнення в знання про довкілля підкинув нам нинішній Чорнобиль. Цікаві факти фото підтверджують. Ми привели в нашій статті фотографії, зроблені зовсім недавно в зоні відчуження. Тваринний світ зони значно розширився. Збільшилася чисельність особин. Особливо це відбилося на популяції вовків, орлів, лосів. Зона відчуження населена! У нашому сприйнятті зона відчуження - територія, заборонена для людей. У випадку з Чорнобилем це обґрунтовано. Людей тут чекала і досі чекає радіаційна небезпека, значить, згідно з логікою, їх тут бути не повинно. Але люди живуть в забороненій зоні! Ось такі нам підкинув сучасний

Таємничий Чорнобиль: цікаві факти про зону відчуження У Чорнобильській катастрофі 1986 було щось, що донині тримає навколо зони відчуження атмосферу таємниці. Принаймні так вважають прості обивателі. І причиною тому стала, скоріше, не зустріч з парочкою-другий зомбі біля колючого дроту, а бурхлива фантазія письменників-фантастів. Так що ж являє собою Чорнобиль? Цікаві факти про це місто-примару та інших населених пунктах, що потрапили в відгороджену від світу зону, ми й розглянемо. чорнобиль цікаві факти Масштаб катастрофи Почнемо ми вивчати цікаві факти про Чорнобиль з моменту самої катастрофи. Оцінка масштабів Чорнобильської катастрофи оцінюється в тому числі і за кількістю вивільнився радіоактивного матеріалу. Щоб уявити наслідки аварії, кількість викинутого радіоактивного матеріалу порівнюють з першим застосуванням ядерної зброї. Так, ми знаємо, що на японське місто Хіросіма в 1945 році була скинута атомна бомба. Аварія на ЧАЕС вивільнила в 500 разів більше руйнівною маси. Кількість радіоактивних матеріалів становив 50 мільйонів кюрі. Жертви аварії Першими жертвами радіації стали пожежники, яких вирушили без спеціального захисту гасити пожежу в четвертому реакторі. Оскільки станція працювала в момент аварії, там знаходилося багато людей. 134 з них отримали променеву хворобу, перебуваючи на роботі в перший час після викиду. Близько 30 осіб померли від променевої хвороби вже протягом першого місяця. На ліквідацію наслідків аварії було покликане 600 тисяч чоловік. Багато з них отримали більшу або меншу дозу опромінення. чорнобиль цікаві факти і фото Крім ліквідаторів, постраждало дуже багато жителів країн, території яких найближче знаходяться до нинішньої зоні відчуження. Всього в Україні, Білорусі та Росії (тоді єдиному СРСР) піддалися опроміненню понад 8,4 мільйона жителів. Такий розмах наслідків, які спричинила катастрофа. З тих пір став містом-примарою Чорнобиль. Цікаві факти, про які ми поговоримо далі, вражають. Пока не лопнул сосуд и не стукнул инсульт, возьмите за правило пить 3-5 капель обычного... Подробнее … "Возрастной" жир уходит сам по себе, если утром пить ложку обычного... Подробнее … Шляхи поширення радіації Хоч ЧАЕС знаходиться на території України, більша частина постраждалих в Білорусі. Це було обумовлено напрямком вітру в момент катастрофи. Сільськогосподарські угіддя Білорусі виявилися непридатними для обробітку. Країні довелося від них відмовитися, що призвело до серйозного збитку в економіці. Які ще цікаві факти про Чорнобиль і всій зоні відчуження відомі людству? Законсервована небезпека Під чорнобильським саркофагом (укриття над четвертим енергоблоком АЕС) законсервовано понад 95% радіоактивного матеріалу. Враховуючи, що широкомасштабні наслідки аварії обумовлені поширенням незначної частини небезпечних речовин, важливість саркофага надмірна. Будівництво нового укриття вже ведеться. На нього виділено мільярди доларів. Сучасна конструкція буде споруджена над четвертим реактором і старим укриттям вже в найближчий рік. Природа Чорнобиля Для тих, хто не знає, що являє собою Чорнобиль (зона відчуження), цікаві факти і, можливо, відкриття будуть в новинку. Хватит истощать организм диетами! До 15 кг жира уйдут, если утром пить ложку обычного... Читать дальше » Лучший врач г. Кривой Рог: Если у вас на шее и в подмышках есть папилломы - значит прекратите... Читать дальше » Военврач г.Кривой Рог: "Зачем Вы кормите аптеки!? Если грибок ногтя как огня боится дешёвую ..." Читать дальше » цікаві факти про Чорнобиль В уяві деяких людей опромінена радіацією природа Чорнобильської зони мертва і незаселена. Однак це не так. Рослинність почала відвойовувати свої законні території дуже скоро. Природа буяє фарбами і зеленню влітку, спить, як і належить, у зимовий сезон. Таке доповнення в знання про довкілля підкинув нам нинішній Чорнобиль. Цікаві факти фото підтверджують. Ми привели в нашій статті фотографії, зроблені зовсім недавно в зоні відчуження. Тваринний світ зони значно розширився. Збільшилася чисельність особин. Особливо це відбилося на популяції вовків, орлів, лосів. Зона відчуження населена! У нашому сприйнятті зона відчуження - територія, заборонена для людей. У випадку з Чорнобилем це обґрунтовано. Людей тут чекала і досі чекає радіаційна небезпека, значить, згідно з логікою, їх тут бути не повинно. Але люди живуть в забороненій зоні! Ось такі нам підкинув сучасний Чорнобиль цікаві факти. чорнобиль цікаві факти фото Тих, хто ризикнув повернутися додому в відгороджені території, ми сьогодні називаємо самоселами. За даними 2014 року, в Чорнобилі та належить цьому району селищах і селах живе близько трьох сотень людей. Переважно це люди похилого віку, які не захотіли в 1986 році змінювати місце проживання. Несподівана популярність Зона відчуження навколо вогнища викиду радіації стала місцем, привабливим для туристів. Як запевняють агентства, що влаштовують тури по Чорнобилю, Прип'яті та іншим вражаючим місцях, маршрути абсолютно безпечні. Відоме у всьому світі видання Forbes визнало Чорнобильську зону відчуження одним з найбільш незвичайних місць для туризму. На їхню думку, в Чорнобилі можна побачити те, чого ніде більше в куточках нашої планети немає.